1941 : Д-Р ФIЛIП ФР²ДМАН ВИНИЩЕННЯ ЛЬВ²ВСЬКИХ ªВРЕ¯В

Д-Р ФIЛIП ФР²ДМАН ВИНИЩЕННЯ ЛЬВ²ВСЬКИХ ªВРЕ¯В

У 1942 році широка хвиля винищувальних і ліквідаційних антиєврейських "акцій" розлилася усією країною. Їм передували біснуваті, бризкаючі отрутою промови та публіцистичні статті Ґеббельса (Goebbels "Die Zeit ohne Beispiel" від 20 липня 1941, стор. 526 "Mimikry" "Die Juden sind schuld!"від 16.11.1941. "Das Eherne Herz", str. 85) і недвозначні кровожерні погрози в промовах Гітлера. Хвиля кривавих погромів йшла із заходу на південний схід. 9 березня 1942 року почалося виселення у Мельці (Arch. CZKH, prot. Nr 217), у квітні того ж року в Кракові, 24 червня 1942 у Тарнові (Arch. CZKH, prot. Nr. 436), в квітні того ж року у Жешуві (Arch. CZKH, prot. Nr. 678). У липні 1942 р. хвиля знищення досягла Перемишля (Arch.CZKH, prot. Nr. 649), в середині березня 1942 року відбулося потворне за наслідками й перебігом виселення з Любліна (Arch. CZKH, prot. Nr. 270). Навесні і влітку 1942 р. відбулися акції в Тернополі, Станіславі, Дрогобичі, Коломиї та низці інших міст (Black Book, стор. 152 і далі). У березні 1942 р. хвиля винищення досягла Львова. Німці застосували тут ту ж "воєнну" тактику, що й усюди, підступну гру, яка полягала у знищенні євреїв руками їхніх побратимів (за посередництвом єврейської міліції), і цинічному наклепі як на своїх жертв, так і на цих помічників, що йдеться тут не про знищення, а всього лиш переселення певної кількості євреїв з перенаселеного Львова до інших місцевостей. Щоб надати своїй огидливій грі проформу правдоподібності, вони витягнули старі, випробувані в інших місцях театральні реквізити. Отож, було оголошено, що відбудеться переселення певної кількості євреїв зі Львова. Виселені мають право узяти із собою пакунки вагою не більше 25 кг на особу, 200 злотих готівкою і продукти. Виселенню підлягають не працюючі, ті, хто живуть завдяки соціальній допомозі, старі, хворі й узагалі т.зв. "антисоціальні елементи". Начебто для забезпечення акції виселення більш гуманітарного перебігу, німці зажадали, щоби Єврейська Рада забезпечила збір осіб, які підлягають виселенню. Були створені бригади зі співробітників Єврейської Ради, які у супроводі єврейської міліції та під керівництвом німців входили вночі до квартир євреїв, перевіряли робочі документи, вік і стан здоров'я мешканців, і залежно від цього залишали їх чи забирали із собою на збірний пункт. Головний збірний пункт (Durchgangslager) містився у школі ім. Собєского по вулиці Замарстинівськой. Звідти, після проведення контролю, під час якого звільняли тих, які працюють і були забрані помилково, нещасних забирали на колію і вивозили в невідомому напрямку, б'ючи їх і відбираючи їм знущально пакунки, як непотрібні. Упродовж трьох тижнів страшна акція виселення тримала в напрузі все львівське єврейство. Вже через декілька днів усі зрозуміли, що це щось значно гірше, ніж просто виселення. Різні громадські та політичні єврейські організації зверталися у цій справі до голови Єврейської Ради д-ра Ляндсберґа ще до початку акції. На жаль, відсутні і джерельна інформація, і учасники тих нарад та депутацій, отож годі їх повністю реконструювати. З розповідей уцілілого свідка наради львівського рабинату з д-ром Ляндесберґом, пполк. д-ра Давида Кахане (в даний час головного рабина Війська Польського) можемо реконструювати лише перебіг однієї з таких нарад. Отож, перед початком переселення до д-ра Ляндесберґа вирушила делегація, яка складалася з рабинів: Ісраеля Лейба Вольфберґа, Мойсея Ельханана Альтера, д-ра Кальмана Хамейдеса і д-ра Давида Кахане, щоб застерегти його від запланованої участі співробітників Єврейської Ради в акції переселення. Д-р Ляндесберґ дав їм ухильну відповідь і скаржився на те, що Єврейська Рада не є господарем своєї волі, а тільки органом, повністю залежним від німецької влади. Проте через декілька днів співробітники Єврейської Ради були відкликані з цієї ганебної, братовбивчої роботи, хоча єврейська служба порядку продовжувала виконувати свої функції в акції. Упродовж усієї акції в школі ім. Собєского діяла Комісія Єврейської Ради для звільнення помилково забраних людей. Треба визнати, що завдяки старанням цієї Комісії чимало осіб були звільнені й врятовані. Акція закінчилася 14 Нісана увечері, в першу ніч Седера (1 квітня 1942). Жертвами виселення стали близько 15 тис. осіб. Відтоді по цих людях не залишилося й сліду. Тільки через багато місяців Львова досягли чутки про те, що вони загинули в тільки-но створеній німцями "фабриці смерті" у Белжці (поблизу Рави-Руської), убиті електричним струмом. Після акції в єврейському районі запанувала цвинтарна тиша. Загиблих не оплакували. Хоча офіційного трауру не оголошували, єврейські вулиці опанував глибокий сум. Люди йшли вулицями з похнюпленими від болю й сорому головами, уникаючи дивитися один одному в очі. Єврейські діти розучилися сміятися і бавитися. Вони злякано тікали й ховалися в різноманітних схованках і криївках - разом із старими, хворими та немічними - як тільки десь на розі вулиці з'являвся силует німецького жандарма або українського міліціонера. Поступово єврейське суспільство почало заспокоюватися. Невиправний оптимізм знову переміг. Якщо вже німці "очистили" Львів від "непродуктивного" єврейського елементу, то тепер уже напевно настане спокій. Треба тільки якнайшвидше потурбуватися про роботу. Почалася гарячкова гонитва у пошуках праці. Були відкриті, за погодженням із штадтгауптманом д-ром Геллером і його заступником з економічних питань д-ром Райспом величезні єврейські ремісничі майстерні "Stadtische Werkstatten", організовані Тремським, д-рами Р. і Давідом Шляхтерами ціною величезних зусиль і праці. Тисячі єврейських ремісників віддали своє останнє майно - свої машини і знаряддя праці для майстерень, щоб тільки отримати в них роботу. Д-р Райсп запевнив організаторів підприємства, що у разі якоїсь нової акції "Міські Майстерні" будуть "оазою спокою" серед шаліючого урагану. Такий сам величезний наплив єврейських працівників можна було в ті пам'ятні травневі дні спостерігати також у майстернях Шварца (берлінська фірма) по вул. Св. Мартіна [Жовківська], у фірмі "Rohstofferfussung" (збір відходів) Віктора Креміна та ін. Це була sui generis [своєрідна] пародія на "продуктивізацію", коли єврейська інтелігенція Львова для порятунку життя прагнула за всяку ціну отримати роботу помічника кваліфікованого ремісника або посаду сторожа (до "штату" кур’єрів у Stadtische Werkstаttten належали серед інших: відомий піаніст і проф. консерваторії Леопольд Мюнцер, адвокат Юліуш Менкес, історик і журналіст д-р Адольф Фрідман тощо). В Rohstofferfassung працювали на сортуванні дірявого ганчір'я торгівці, підприємці, вчителі тощо. Щоб отримати подібну посаду, що рятує, - на загальну думку, - від виселення і загибелі, була потрібна неабияка протекція або чимала виплата різноманітним "махерам" і їхнім німецьким панам. За прийом на роботу до в StadtWerkstatten, Підприємства Шварца чи Rohstofferfassung платили по кілька тисяч злотих. В розпал цього гарячкового штучного "prosperity" ["процвітання"] наче грім з ясного неба впала нова акція. Вона була здійснена в блискавичному темпі. 24.06 в середу летюча бригада СС (Rollkommando, Vernichtungskommando), яка спеціально задля цього прибула до Львова, провела несподівано посеред білого дня обшук в єврейських будинках і витягнула кілька тисяч осіб, переважно жінок, стариків і дітей. Схоплених вивезли до табору на Янівській, і там після особливо вигадливих тортур (розривання живцем на шматки спеціально натренованими собаками, які зазвичай починали свою роботу від розшарпування статевих органів і грудей у жінок) убили. Важкий і пригнічений стан запанував у Львові після цих варварських актів, які знову викликали дезорієнтацію і сум’яття в головах львівських євреїв. Тільки через декілька місяців стало зрозуміло, що ця раптова, "спонтанна" акція була тільки наступною ланкою послідовного плану. Вона була вступним маневром до великої різанини, яку гітлерівці готували львівським євреям на серпень 1942 року. У липні німці зажадали від Єврейської Ради нову контрибуцію (третю поспіль: друга була стягнута навесні 1942 р.). Стягнення цієї контрибуції йшло нелегко. З дощенту зубожілого, здесяткованого львівського єврейства важко було стягнути контрибуційні суми, хоча подекуди серед невиправних оптимістів ще жевріла надія, що контрибуція убереже від більшого нещастя. Але не уберегла. На початку серпня львівське єврейство було стривожене бентежними новинами, провісниками близької бурі. Єврейський відділ Управління праці був ліквідований, а справи єврейської робітників передані безпосередньо у відання керівництва СС. Колишній керівник ліквідованого єврейського відділу Управління праці німець Вебер начебто повідомив у таємній розмові з представником Єврейської Ради: "Тепер єврейські справи не залагоджуватимуть з економічної точки зору, а тільки в політичному аспекті". Це був доволі виразний натяк, який викликав величезне пригнічення у представників євреїв. Тим часом, нові "роботодавці" євреїв, есесівці взялися до контролю за єврейською працею. Всі підприємства, де працювали євреї, по черзі оточували підрозділи СС. Єврейським працівникам наказували постати перед комісією СС, яка "на око" визначала, чи здатні вони до роботи. Визнаних непридатними відводили убік і відправляли: жінок "на шмельц" (тобто на смерть за термінологією німецько-фашистських убивць), чоловіків – до табору. Ті, хто вціліли після цього смертоносному огляду, отримали новий штамп СС на своїх робочих картках. Окремі фірми, економічно менш вагомі, есесівці до нових штампів взагалі не допустили, як напр. співробітників Єврейської Ради і низки приватних фірм. Німецький принцип дезінтеграції суспільства, поділу його на класи більш і менш привілейованих, на категорію тих, хто залишаться в живих, і категорію приречених на смерть, торжествував. Нервовий настрій єврейської спільноти посилювався з дня у день. Міркування про найближче майбутнє були суперечливими. Одні очікували якогось страшного удару, інші натомість передавали з уст в уста заспокійливі відомості, отримані начебто з найвірогідніших джерел. Насправді, німці, згідно зі своєю скрізь і повсюди вживаною "воєнною" стратегією, для приспання пильності євреїв самі вправно ширили ці заспокійливі чутки. В понеділок 10 серпня, удосвіта почалася "акція". Це була найбільша за своїми масштабами акція на території Львова. Військові та політичні німецькі фахівці підготували її системно і планово. План блокади окремих будинків і вулиць, контролю і "прочісування" кварталів, вивезення жертв був реалізований точно і докладно. В акції взяли участь спеціальні бригади СС (Vernichtungskommando), ґестапо, німецька поліція (Schupo) та українська міліція. У прекрасну серпневу погоду, серед буйно квітучої, усміхненої природи німці разом зі своїми помічниками проводили акцію холоднокровно, спокійно і сумлінно. Щодня декілька тисяч осіб доправляли у табір на вулиці Янівській. Тут їх у супроводі потворних побоїв і знущань сортували: жінок, стариків, дітей і тих, хто виглядав фізично не найкраще відправляли на смерть до Белжця. Частину чоловіків залишили для роботи в таборі. Євреї не чинили організованого опору. Пасивний опір виявлявся у переховуванні в різноманітних схованках, криївках, утечах із транспорту, самогубствах тощо. Трапилося кількасот випадків розстрілу на місці осіб, які "завинили" тим, що чинили пасивний опір. Акція тривала до 22.08 і поглинула близько 50.000 єврейських жертв. Після "перемоги" над євреями керівник акції, бригадний генерал і начальник СС в дистрикті Галіція Кацман оголосив, що з 07.09.1942 для львівських євреїв створюється ґетто. За перебування після цієї дати поза межами ґетто євреям загрожувала смертна кара, таке ж покарання очікувало на не євреїв, винних у переховуванні єврея за ме

Похожие статьи:

1941

1941

Д-Р ФIЛIП ФР²ДМАН ВИНИЩЕННЯ ЛЬВ²ВСЬКИХ ªВРЕ¯В

Похожие записи

Новое на сайте